Міло Манара: Джузеппе Бергман. Том 2. Африканські пригоди

Відразу хочу попередити читачів: ніщо з того, що я пишу чи малюю, не слід сприймати надто серйозно і тим більше приймати на віру.

Федеріко Фелліні одного разу зізнався мені, що, починаючи роботу над черговим фільмом, він щоразу мав намір зняти комедію (він вважає комедійних акторів благодійниками людства), але в результаті завжди виходила драма. Я ж у свою чергу (сподіваюся, ви вибачте мені зухвалість порівняння) зізнався йому, що в моєму випадку все навпаки: я щоразу замислюю серйозну історію з глибоким філософським змістом, але в процесі роботи всі мої добрі помисли розлітаються, як хлібні крихти, і без сліду губляться серед зображень гарненьких дівчат (у моєму уявленні саме вони є благодійниками людства) і навмисне несерйозних ситуацій.

У другій історії про Джузеппа Бергмана я збирався торкнутися таких тем, як необхідність використання джерел відновлюваної (зокрема, сонячної) енергії, жахливі диспропорції у розподілі природних багатств нашої планети, стереотипи та забобони щодо іноплемінників та небезпека того, що найближчим часом третій світ постукає до нас у двері, щоб пред'явити нам рахунок за всі скоєні проти нього злочини.

Я мав намір проаналізувати співвідношення між коміксом і фігуративним мистецтвом, перевірити гіпотезу про можливість створення поем у вигляді коміксів, досліджувати ритмічні зв'язки між панелями; довірити читачеві роль головного героя, наділивши його правом самостійно створювати сюжет і персонажів і зіштовхнувши його з бунтом персонажів проти автора... поекспериментувати зі зміною графічного стилю з метою включення інших історій в основну історію, яка б загалом сприймалася як грандіозна пригодницька епопея. Словом, я мав честолюбний намір створити захоплюючий шедевр.

Але тут заявила про своє право на існування невелика компанія оголених дівчат, які з незадоволеним виглядом розташувалися навколо листа і стали виривати у мене з рук олівець і ховати мою гумку, так що я не зміг противитися спокусі і — прощайте, добрі наміри!

Протягом багатьох років, замість того, щоб удосконалюватися за рахунок мудрості, що здобувається з віком, я дедалі більше деградував, зміцнюючись у переконанні, що мої комікси цінуються переважно (або навіть виключно) за цю жменьку юних дівчат і що насправді мої історії нікого не цікавлять.

Можливо, саме через це переконання фінал «Африканських пригод» вийшов із-під контролю. Можливо, саме тому вийшло так, що в основу хисткого замку, який я збудував, закладена дівчина і лише її виживання може гарантувати стійкість будови. Можливо, саме тому як магічний пароль, здатний оживити міфічного Голема — штучну істоту, яка може нас врятувати, — було обрано те слово, яке я не готовий написати тут і зараз, після багатьох років; слово, яке, матеріалізувавшись, становить саму речовину тіла Голема.

По зрілому роздумі я змушений зізнатися самому собі, що читач, який обмежиться розгляданням дівчат, не читаючи тексту, не буде неправий... хоча я сподіваюся, що ця остання фраза, як і решта, теж не буде сприйнята всерйоз.